Враження від Намібії

На початку цього року я вирішила, що треба повертатися в Африку. Чесно скажу, африканські країни - не той напрямок, куди я хотіла б їздити часто. Але там повно природних скарбів, а ще - світ диких тварин. І це ті причини, які змушують мене жадати африканських пригод!

Я вибрала Намібію через жовтогарячу пустелю та племена бушменів і хімба. Досить швидко знайшла квитки, і ще двоє наших друзів, Богдан та Олексій, підтягнулось на подорож. Так було остаточно вирішено - ми повертаємося в Африку!

Коли найкраще їхати у Намібію

Червень, коли ми зібралися в подорож, привабив нас тим, що це сухий сезон в Намібії. Це найкращий час для сафарі: тварини у пошуку води часто виходять до водойм, і їх набагато легше побачити. Навіть більше, Намібія — одна з небагатьох країн, де тварини живуть вільно у природі (а не тільки у нацпарках). За перший і другий день ми побачили жирафу, страусів, ориксів, куду, спрингбоків, кабанів бородавочників і мангустів. Ми їхали, а вони паслися попри трасу.
Ми під'їхали до водопою, коли там була велика група жирафів. Таку кількість цих гігантів одночасно мені вдалося побачити вперше

Вдалий сезон для подорожі вважається з червня по листопад.
Червень - перший місяць зими у південній півкулі. За два тижні я не побачила жодної хмаринки на небі. Погода вдень була дуже тепла: +22-24°C. Футболка і шорти були ідеальним одягом. Але ввечері з заходом сонця різкого ставало холодно. Тоді я вдягала майже все, що було у мене в рюкзаку. Куртка (у мене трекінговий пуховик) і штани необхідні! Вночі часто було 0+5°C. Проте яке чисте зоряне небо!
Зустрічали світанок у пустелі Наміб. Температура вночі дуже низька, тому вранці куртку ще не хотілося знімати. Але незабаром у пустелі стане дуже спекотно

Мінусом червня є короткий світловий день. Світанок був орієнтовно о 07:30, а захід сонця - о 18:15. Рух на дорозі заборонено перед сходом і після заходу сонця через небезпеку збити диких тварин. Тому у нас був тільки світловий день, щоб досліджувати країну і долати великі відстані.
Мангустів я помітила в кемпінгу, де ми зупинялися. Вони бігали навколо, але ховалися у нору за будь-якої небезпеки

Мова і гроші у Намібії — що потрібно знати мандрівнику

Намібія - розвинена країна. Її частина разом з ПАР входила до Капської колонії британців. А потім була колонією Німеччини. Офіційна мова країни — англійська, нею навчають у школі, хоча в цілому населення розмовляє 30-ма мовами. Ми не мали проблем з англійською майже ніде. Звісно, хімба, бушмени чи інші племена практично не розмовляють нею.
Висохле озеро Deadvlei - одна з основних локацій цієї подорожі

Друга поширена мова — африкаанс. Це суміш нідерландської, англійської та місцевих мов. “Нідерландська?” - здивувалися ми спочатку, але дізналися, що голландці прийшли сюди з території ПАР, з Кейптауна, де вони започаткували порт ще у 17 ст. Тепер 7% населення країни — білі. І найбільша їхня частина — африканери (нащадки голландців), також німці та британці.
Намібія отримала незалежність лише у 1994 році від ПАР, яка володіла цією територією після Першої світової війни (під британським прапором).
Місто Свакопмунд на березі Атлантичного океану

Навіщо все це знати мандрівнику? По-перше, мова. По-друге, гроші.
Місцева валюта, намібійський долар, жорстко прив'язана до південноафриканського ранда, валюти ПАР. У Намібії можна всюди вільно розраховуватися рандами 1:1. Оскільки Південно-Африканська Республіка зараз переживає не найкращі часи на міжнародній арені через випадки дискримінації білої частини населення, валюта Намібії дуже нестабільна. За два тижні нашої мандрівки вона знецінилася майже на одиницю: з 12,45 до 13,40 за 1 долар США.

***
Читайте також, які грошові обмеження трапилися мені в Індонезії - 5 речей про Індонезію, які я хотіла би знати наперед
***

В Намібії ми розраховувалися карткою всюди, де можливо. Але у невеликих містах навіть у супермаркетах чи на заправках не було терміналу. Щоб мати готівку, ми обмінювали долари у Віндгуку, столиці. Міняють валюту не в банках, а в установах з переказу коштів (на зразок Money Transfer). Вони часто розташовані біля банків чи в торгових центрах. Я раджу міняти валюту у Віндгуку. Також можна знімати гроші в банкоматах, якщо потрібно, проблем з цим немає.
Платимо за дизель на заправці двома купюрами - намібійським доларом і південноафриканським рандом. Решту дадуть у тій валюті, яка є в касі

Фермери та дикі тварини Намібії

Швидко стало очевидно, що найзаможніша верства населення - європейські нащадки (7% всіх мешканців). Більшість багатіїв тут фермери. Вони займаються звичним нам скотарством - розводять овець і корів, і незвичним нам - розводять страусів чи крокодилів. Ще у перший день, коли ми їхали до пустелі Наміб, мене дивувало, чому вздовж дороги в пустелі стоїть паркан. І через кілька днів я дізналася, що 80% всієї землі в Намібії - приватні території, і більшість належить фермерам. 80% країни!

На фермах також розводять диких тварин: ориксів, куду, канна та імпал (різновиди антилоп). Приватні ферми - єдине місце, де офіційно можна полювати на дичину. Всі інші тварини, яких можна зустріти попри дорогу, мали би бути захищені законом.
Красунчика орикса ми зустріли недалеко від траси, коли їхали у пустелю Наміб

Ферми для полювання дуже популярні. Потрібно заплатити за впольованих тварин поголівно. Фермер сам регулює, кого у певний момент можна стріляти залежно від кількості того чи іншого виду та періодів розмноження. Те, що було впольовано, йде на м'ясо, так зване game meat (сафарі англійською - game drive, тому game meat походить від цієї назви) або на трофеї.

Game meat можна замовити в ресторані або купити в супермаркеті. Спочатку мені це все звучало жахливо, тому що не було зрозуміло, звідки м'ясо антилопи у вільному продажі. Але, поспілкувавшись з місцевими, ти розумієш, що тварини на фермі - це приватна власність. У будь-якому випадку існують люди, яким конче кортить стріляти по тваринах. Ферми фактично забирають на себе увагу всіх, у кого сверблять руки. І тварини, які в Намібії живуть вільно у дикій природі, не страждають. Або майже не страждають.
Куду - тварина, яка сильно нас вразила своїм розміром і рогами

На нашому маршруті ми зупинялися в кемпінгу сім'ї фермера, які, окрім корів, овець та страусів, утримували... гепардів. Вони тримають цих кішок, пояснюючи, що інші фермери вбивають їх, якщо гепарди проникають на приватну територію. Їх стріляють, щоб хижаки не з'їли худобу.
Ферма, де ми зупинялися, мала 7000 га землі (вдумайтеся у цю цифру!). І для гепардів був окремий загін.
Звісно, я не могла не запитати, чому фермери, в тому числі мій співрозмовник, не передають впійманих хижаків у нацпарки, де тварини будуть захищені і більше не зможуть напасти на худобу. Мені пояснили, що це неможливо: немає закону, за яким нацпарк прийняв би тварин. “Наша влада не турбується про це,” - закінчив і без того небагатослівний фермер.
Найбільше з усіх котячих я хотіла побачити саме гепарда - найшвидшу тварину на планеті

Це слова одного чоловіка, тому я не знаю, наскільки він мав рацію. На трасі ми зустрічали бігборди, які закликали не вбивати слонів і носорогів заради бивнів і рогів. “Ці тварини - стовпи нашої економіки,” - було написано на плакаті. Думаю, малося на увазі, що заради них туристи приїжджають на сафарі. Але, якщо відверто, як людина, що була вже на третьому сафарі, гепардів хочеться побачити більше, ніж слонів, через те, що часто їх, як і всіх інших хижаків, важко зустріти. Ти точно кілька разів побачиш слона, але не факт, що вдасться побачити гепарда, лева чи леопарда хоч би раз.
І тут напрошується питання. 80% фермерських територій Намібії свідчать, що дикі тварини, вочевидь, можуть зайти на приватну зону. Навіть можна зрозуміти, чому фермер дістає рушницю, бо важко уявити, як зловити таку небезпечну кішку без ушкоджень їй, собі чи худобі. Але все ж є ті, хто їх ловить. Чому не забрати їх у нацпарк?!
На жаль, в Намібії ми так і не побачили гепарда у дикій природі - лише на фермі

Фермер, в якого ми гостювали, має 9 диких гепардів і 4 кошенят. На мою суб'єктивну думку, це - приклад псевдосвідомого громадянина: я не вбив, але виділив їм територію і зробив з цього атракціон - беру плату з гостей, які хочуть побачити гепардів зблизька. Ті, кому немає діла до ловлі хижаків, вбивають їх і продають заради страшного слова “трофіанте” (трофеї), яке ми кілька разів чули в Намібії.
"Стовпи" намібійської економіки відробляють доходи перед туристами

Корінні мешканці Намібії

Що мені імпонувало в темношкірих намібійцях, це те, що вони поводяться на рівних з білими, ніяких комплексів чи відчуття слабкості. В Намібії багато заможних темношкірих, поведінку людей не відрізниш від європейської. Це дуже сильно відрізняється від сучасної Кенії, де я була раніше, і де пройти вулицею білому туристу важко без зайвої уваги з боку кенійців.

***
Читайте мою статтю про життя в Кенії - Один день із життя кенійця
***

На півночі країни, в зоні Капріві, яку ми проїжджали дорогою до Замбії, в основному живуть племена. Більшість з них мешкає у традиційних хатинах — маленьких будинках круглої форми з очерету. З десяток таких хатин утворюють селище, де часто виднілася загальна будівля (можливо, рада або ж магазин), іноді сцена чи майданчик, де мешканці збиралися разом. Люди на півночі живуть дуже просто, але досить охайно.
Поселення хімба схожі на ті, що ми бачили на півночі країни у зоні Капріві. На мій погляд, хімба - одне з найменш захищених верств населення в Намібії. Про це - у наступних статтях

Що скуштувати в Намібії, Замбії та Зімбабве

[Обережно, багато м'яса]

Кухня Намібії виявилася досить європеїзована, але з африканським колоритом. Тут дуже популярні стейки і їх можна замовити майже всюди, або купити у супермаркеті для приготування. Справжнім м'ясом вважають яловичину.
Африканська особливість полягає у тому, що можна скуштувати стейки з дичини. Це правда було цікаво і смачно. Мій фаворит зі стейків - страус. М'ясо досить ніжне.
В ресторані у місті Свакопмунд ми замовили страву, що складалася з 5-ти видів м'яса: страус, орикс, куду, канна та яловичина. Дуже важливо, як приготовано м'ясо, щоб воно не було жорстким, - дичина є дичина. Вартість такої страви була 600 грн за 0.5 кг. Порції було вдосталь на двох. Це вартує того, щоб спробувати.
Кожен вид м'ясо було люб'язно підписано шеф-кухарем

В Замбії мені довелося скуштувати крокодила, і він миттєво став у топ моїх вподобань. Дуже раджу - несамовито смачно! Коштує досить доступно - 10$ дуже велика порція м'яса з рисом і салатом.

В Зімбабве я їла курку в арахісовому соусі. Ще там популярний рис чи традиційна кукурудзяна каша у цьому соусі. Самі собою страви смачні, а з цим соусом — пальчики оближеш. Коштувало 10$.
У м. Вікторія-Фолз у Зімбабве є симпатичний паб крафтового пива. Зайшли продегустувати пиво після водоспаду Вікторія та ситного обіду

А ще наша компанія не могла пройти повз гусениць! Смажені з цибулькою і перчиком, вони продаються стаканчиками, як соняшникове насіння. Вартість - 12 грн за стакан. Я завжди думала, що не зможу їсти хробаків чи гусениць, бо вони мені дуже огидні. Але, коли вони вже готові та не рухаються, негативних емоцій у мене не виникло. З десяток я точно з'їла. Смак не яскраво виражений. Краще їсти, поки гарячі.

Вегетаріанські страви я зустрічала практично всюди в меню.

В цілому страви в ресторанах коштували від 10-15 дол. Бургери чи хот-доги можна знайти за 3-7 дол.

Продукти в супермаркетах такі, як в Україні. Ми практично нічого не зустріли екзотичного. Овочі точнісінько, як у нас. Ціни приблизно в 1,5-2 рази дорожчі, ніж українські.


У наступній статті читайте про наш маршрут Намібією, що ми побачили за 15 днів та скільки коштує така подорож.



Коментарі

  1. Дуже цікаво, та приваблює відвертий стиль викладу;
    втім:
    "попри" - повз,
    "скот" - худоба

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Олександре, дуже дякую за відгук! Я рада, що було цікаво.
      Дякую, що підказали про слова, вже око не бачить, коли пишеш багато текстів, завжди краще додатковий погляд :)

      Видалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Як уникнути штампа Ізраїлю в паспорті

Як безкоштовно і без візи відвідати Йорданію

5 речей про подорож в Індонезію, які я хотіла би знати наперед