Священна долина інків: Морай і солончаки Марас

Не перестаєш дивуватися, які древні люди були розумні, і як технологічно вони використовували природу для сільського господарства, збору води, безпеки поселень тощо.
Цього разу ми вивчали господарські технології інків і народів, які існували до них.

У священній долині інків, недалеко від Куско, є містечко Марас, поблизу якого збереглися давні агрокультурі тераси Морай (ісп. Moray).

Абсолютно точно визначити, що робили інки на таких терасах, вчені не можуть, але допускають, що вони використовувалися у сільському господарстві для кращих врожаїв, або ж давні агрономи досліджували тут, як ростуть рослини у різних умовах, на різних висотах.
Справа в тому, що відомо, що на кожному рівні цих терас сили природи по-різному впливають на рослини: потужність вітру, теплота сонця на кожному шарі різні, температура від найвищого рівня до найнижчого зменшується на 15°C. А найголовніше те, що на цих терасах - унікальна система дренажу: ніколи вода, навіть після сезону сильних злив, не стоїть внизу, на нижньому рівні, вона вся легко йде під землю навіть через сотні років після інків.

До терас Морай нас довіз автостопом один чоловік, який працює тут шеф-кухарем в елітному ресторані. Він влаштував нам цілу фотосесію на фоні терас! :)
Спочатку наказав стояти.

Потім сісти.

Потім лягти!

Потім стрибати! :)

А потім - сфотографуватись з ним на фоні його ресторану :).

Місце, де знаходиться ресторан, це - приватна зона. Вона розташована просто над терасами інків з неймовірним панорамним виглядом на них. У ресторан не ходять звичайні селяни, які мешкають поблизу. Ще б пак. Тут святкують весілля та дні народження, скоріше, якісь заможні люди з Куско, Урубамби чи Оянтайтамбо.
Чоловік на ім'я Альберто був дуже приємний і привітний. Завдяки його запрошенню, ми зекономили на вхідному квитку, оскільки стало очевидно, що згори вигляд на морайські тераси кращий, ніж внизу біля них.
Може, це був Сенат, де інки вирішували важливі військові і політичні питання?
Чи амфітеатр?
Сходи між рівнями
Дуже мальовниче місце!
Серед високих-високих Анд, де навколо буйна зелень, на свіжому гірському повітрі!
Мабуть, недарма сучасні перуанці розташували навколо відомих терас свої звичайні городи :)
Виконання "Польоту Кондора" прямо в серці Перу :)
Далі ми рушили в ще одне не менш цікаве місце, де предки перуанців видобували сіль.
Дорогою милувались сніжними Андами.

Всі ці цікавинки знаходяться навколо міста Марас. Це все можна подивитись за один день.

А рушили ми до солончаків, які так і називаються, - Марас (ісп. Las Salineras de Maras).
Природні струмки, які містять сіль, б'ють з-під землі. Древні люди звернули на це увагу, і зробили все, щоб видобувати сіль в цьому місці. Ці солончаки існували ще до інків.
Природні солоні басейни Марас
І знову красиве, різнобарвне видовище!
Квітка агави - єдина висока рослина в цих гірських районах
Авага буває товста і міцна, як дерево. Ймовірно, її зрубали, оскільки вона перегородила вхід до солончаків. Але це поліно витримувало мої гойдання без яких-небудь проблем. Оце так трава :)
Як це все працює? Для чого ці маленькі огороджені басейни? Як же з цього видобувають сіль?
Багато ледь помітних струмочків несуть з собою частинки солі з-під землі.
Для них зроблені спеціальна канавка, де дрібні струмочки збираються і далі канавою розподіляються по всіх басейнах на схилі гори.
Басейни дуже дрібні: вода через спеціальні отвори постійно тече з верхніх рівнів на нижні. І це майже безперервний процес. Майже - тому що у певних місцях, які визначають робочі, отвори для поступання і виводу води закриваються. За цей час вода поступово випаровується з басейну, залишаючи шари солі на огородженій ділянці, яку потім збирають і відразу відправляють на споживчі ринки.

Ми, звичайно, спробували воду на палець - дуууже солена! :)
Ось такі нехитрі технології :).

На вечір ми повернулися в Куско. Багато хто хвалив одну перуанську страву, яку ми просто не могли не спробувати - севіче (ісп. ceviche).
Севіче - це страва з дрібної, майже сирої риби. Цікава історія її виникнення. Досить довго це була їжа бідних рибалок, які виходили в море за уловом на продаж. Рибалки всю велику рибу, яку діставали з сітки, віддавали торговцям. Залишалась маленька рибка, яку ніколи ніхто не хотів брати. Після важкого дня в морі для бідних чоловіків це була ледь не єдина їжа, якою вони могли поласувати без особливих приготувань. Згодом ця страва рибалок перебралася з їхнього раціону на столи гурманів і шанувальників морських продуктів.
Зараз вона дуже популярна в Перу. І нам підказали, що найкраще севіче - на місцевому ринку.
На центральному ринку Куско, серед торговців, які вже збирали свої товари, ми знайшли жіночку, яка пригостила нас місцевою стравою!
Взагалі дуже мудро їсти на ринку, де їдять місцеві, тому що там - найбільш традиційна і найбільш домашня їжа, яку тільки можна знайти!
Не можу сказати, що севіче - це дуже смачно... :) Трохи схоже на оселедець. Тільки наш оселедець більш насичений смаком :). Дрібненька рибка з цибулькою, ніби сира, слабо солена, подавалась з білою кукурудзою. Цікаво спробувати.

Жінка, яка подавала страви, була дуже весела і цікавилася всім. В неї були 2 спеціальні зошити, де вона збирала побажання і написи всіх її відвідувачів за всі часи із різних куточків світу! Яких країн там тільки не було! І вона запевнила нас, що були люди з України!
Ми довго шукали українців в її товстих зошитах. І вже думали, вона сплутала з кимось, аж коли знайшли два написи українською! Ми були такі раді, що серед австралійців, французів, німців, новозеландців і представників Азії Україна теж займає якесь містечко в такому милому переліку.

Ми не змогли не залишити щось на згадку про нас цій жінці, тим більше, що вона збирала такі легкі подарунки, як побажання в своєму зошиті :). І ще тим більше, коли наступні туристи зможуть побачити, що Україна теж рухається світом!
Хоч ми і були далеко від України, але подумки були з тими, хто був в цей час на Майдані...*
*Перші активісти вийшли на Майдан Незалежності в той день, коли ми рушили в цю подорож


P.S. Наступного ранку ми покидали Куско, щоб здійснити ще одну велику мрію дитинства, - відвідати таємниче місто інків - Мачу Пікчу.
Автобус віз нас дорогою вгору, яка огортала місто півколом. Куско було, як на долоні. Я думала про нього. Скільки сподівань і очікувань було пов'язано з цим містом до приїзду. Чисельні передачі, розповіді друзів, фотографії - всі змальовували Куско неймовірним місцем, повним історії, краси, цікавинок. Але для мене щось було з ним не так.
Попри те, що Куско має симпатичні вулички, будинки і площі, попри значні стародавні пам'ятки, які оточують його територію, воно ніби втрачало переді мною щось дуже важливе. Воно не привертало, а наче відштовхувало. Всі ці люди, які відкрито зневажливо ставляться до тебе, як до "грінго", але тим не менш, які хочуть на тобі заробити. Всі ці незручні умови з придбанням квитків. Ці непомірні ціни на потяг до Мачу Пікчу (ціна в один бік = 100 дол. США, їхати 3 години). Все це сильно засмучувало. Я відчувала розчарування. Я не жаліла, покидаючи Куско, я думала про те, що в нього немає душі...


Як доїхати до Морай і солончаків Марас:
Їхати колектіво з Куско до Desvío a Maras. Вартість - 4 солі.
Потім до самого Марас потрібно ще доїхати на таксі (колектіво) за 1 соль.
До самих терас Морай зараз нічого не їде. Від міста Марас до Морай 9 км. Ми пішли пішки, але нас підібрав чоловік і підвіз. Це він зробив по-дружньому, без оплати. В інших випадках перуанці завжди просять гроші за автостоп.
Оскільки ми попали в гості до цього чоловіка і мали можливість побачили тераси згори, то за вхід ми не платили. Втім квиток коштує 10 солів.

Щоб попасти в солончаки, потрібно або повернутись пішки в Марас або зловити машину. Потім від Марас потрібно пройти вниз приблизно 40 хвилин пішки до Solineras de Maras.
Вхід коштує 7 солів.

Солончак можна пройти наскрізь і вийти на трасу з іншого боку (після солончаків перейти річку і піднятись трошки вгору до дороги; до речі, вхід з цього боку ніхто не охороняє і можна вільно зайти без оплати).

Щоб потім повернутися в Куско, потрібно зловити колектіво до міста Оянтайтамбо (ісп. Ollantaytambo). Воно їде 10 хвилин і коштує 1 соль. З Оянтайтамбо сісти на автобус до Куско, який їде годину і коштує 4 солі.
Ціни актуальні на грудень 2013


© Авторські права належать автору цього блогу. Використання всіх матеріалів (фото, текст, відео) можливо тільки з посиланням (гіперпосилання) на джерело.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як уникнути штампа Ізраїлю в паспорті

Як безкоштовно і без візи відвідати Йорданію

Рейк'явік, ісландці та острівне життя